sotnСело Ряшки собою красиве. Є озерця, річки... Люди працьовиті і щедрі. Саме тут і проживає скромна, розумна, працелюбна жінка Ніна Олександрівна Сотніченко, де й народилася 9 жовтня 1956 року. Й десятирічку закінчила тут. Потім поступила в Ніжинське культурно-освітнє училище, яке закінчила в 1977 році, здобувши професію клубного працівника. Ще навчаючись в училищі, вийшла заміж за симпатичного хлопця Миколу, односельця, який повернувся з армії і шоферував. А пізніше – став механізатором: працював на комбайні, на тракторі.
Й почали прикрашати оселю Сотніченків дівчатка, що народжувалися. Зразу на світ з'явилася Зоя, за нею – Юля, а потім найменшенька – Оля. Й недаремно кажуть, що дочка у родині – велике багатство і щастя. Тому Микола Степанович й Ніна Олександрівна вважали себе найбагатшими і найщасливішими.
Ніна Олександрівна народилася в сім'ї колгоспників. Батько, Сурай Олександр Якович, працював на керівних посадах: спочатку бригадиром дільничої бригади, потому – завфермою, а згодом – завідуючим комплексом. Звідки і вийшов на пенсію, маючи сорокарічний стаж. Нагороджений орденом «Знак Пошани» за вирощення рекордних врожаїв цукрового буряка.
Мати, Сурай Ольга Кирилівна, у молоді роки працювала помічницею бухгалтера. Тоді, після народження діток, у ланці, а пізніше за станом здоров'я – перейшла працювати на приймальний пункт молока.
У Олександра Яковича та Ольги Кирилівни народилося четверо діток: Люда (п'ятимісячною померла), Микола, Володимир і Ніна.
Нема вже у Ніни Олександрівни батьків, як і старшого брата, як і чоловіка – їх забрало вже потойбіччя.
Та радують її дочки. Старша живе у Ряшках, середульша – у Києві, а менша – в Прилуках. Усі здобули професії і працюють. І ростять своїх діток. І тішиться ними бабуся.
Ніна Олександрівна пішла працювати в Ряшківську сільську бібліотеку ще в 1978 році. Працює й по сьогоднішній день.
Вишивати почала ще в дитинстві картини. Вишивала, як і заміж вийшла, як і діток ростила. Хіба що тоді, як повкладає своїх дівчаток.
Вишиває в основному серветки, наволочки, підзорники, декоративні рушники. Й донечок своїх навчила.
Вишиваючи – знаходить спокій для серця, заспокоює душу, в різні пірнає роздуми і просить Всевишнього, щоб рідним її дав щастя і радощів, щоб всі-всі люди на землі були здоровими, і жили довго.

 

Матеріал розміщено за сприяння центральної районної бібліотеки.